В даній статті мова піде про один особливий проект.

Проект споруди, яка не залишає байдужим жодного, хто її відвідає. З моменту її інавгурації пройшло 76 років, але цінність її чимала, що доводить плани внести її до списку ЮНЕСКО. Мова піде про іподром Зарзуела (Hipódromo de la Zarzuela) в Мадриді.

Щонеділі у сезон тут збирається чимало людей різного віку та статусу. Приходять азартні гравці, і сімейні пари, молодь та люди старшого віку. Столичний бомонд також полюбляє проводити тут час, але частенько зливається з натовпом у внутрішньому дворі та на відкритих терасах. Зранку тут панує атмосфера підготовки. Піднесений настрій, хвилюючі очікування та попри все відчуття неквапливого щастя- приблизно таку гаму почуттів відчуваєш, коли потрапляєш сюди.

У фільмі “Будинок біля озера”, де за сюжетом батько головного героя відомий архітектор, якось сказав таке: “Споруда, здатна пройти випробування часом, завжди задумується з розрахунком на місцерозташування..”. Якби архітектура була лише інструментом для досягнення певних цілей, позбавлена емоційної складової, здатна приносити лише дохід, ми би не застали більшість архітектурних шедеврів по всьому світу.

Коли потрапляєш сюди вперше, здається, що це декорації до якогось фільму. Непрозаїчність та унікальність місця відчувається раніше, ніж встигаєш озирнутись довкола. Навіть після того, як обійдеш усе по декілька разів, це відчуття зникає не одразу.

Перше, що помічаєш, коли піднімаєшся на трибуну мадридського іподрому- це зелені пагорби, запах хвої, а на горизонті – Cuatro Torres- чотири хмарочоси в діловому районі, спроектовані архітекторами зі світовим іменем. Ближче – поле для скачок, але поки ще їх не розпочато, можна насолодитись прогулянкою по території.

Усю навколишню красу можливо оцінити з однієї з троьх білосніжних трибун, що вражають своєю пластичністю. Накриття трибун спроектовано геніальним іспанським інженером Едуардо Торроха і Мірет, котрий заснував інститут, названий в його честь. На сьогодні це один із найпотужніжих дослідних центрів конструкцій із залізобетону в світі.

Проект нового іподрому було розроблено командою з двох архітекторів – Карлосом Арнічесом та Мартіном Домінгесом, за участі згаданого інженера у 1934 році.

Проте запрацював іподром лише у 1941 році, тому як будівницво довелось призупинити через громадянську війну.

Надзвичайної гармонійності споруди із навколишнім середовищем проект досягає завдяки новаторському підходу до розрахунку залізобетонних конструкцій. Увесь комплекс предствалений набором споруд, що разом створюють монолітний ансамбль, де гармонія досягається завдяки металу та бетону. Головним пластичним елементом є трибуни та накриття, шо досягає в прольоті від опори майже 13 метрів, і на кінці має товщину всього 6 сантиметрів. Ритмічна форма накриття та продумане водовідведення створюють не лише естетично красивий простір, але й функціональний, де ніщо не відволікає і не завдає незручностей.

Ще одна особливість проект у – відсутність гострих кутів. Усі колони в січенні мають округлі форми, багатогранність простору додають численні ритмічні повторення напівциркульних арок, які ідеально поєднуються з хвилеподібним контуром трибун.

В архітектурі не існує способу відокремити форму від змісту; перше не може існувати без другого. Але якщо усі можливі форми в архітектурі вже давно були вигадані, то зміст їм здатне придати суспільство. Будь-який проект, хороший і поганий, має рівні шанси  відбутися або ні. Тільки правильні цілі та принципи і бажання того чи іншого для себе можуть змінити баланс на користь хорошого.

Більше фото та інформації про цей проект можна оглянути тут а більше дізнатися про архітектурні стилі та цікаві проекти – тут.