Сучасні концепції твердять, що у майбутньому архітектура не лише статично відповідатиме всім вимогам людини і й динамічно змінюватиметься разом з нею і змінами її потреб. Основним напрямом такого підходу є кінетична або, так звана, динамічна архітектура.

Кінетична архітектура – один з найновіших і найцікавіших напрямків. Якщо коротко, то цей термін пояснюється, як рух об’єкта або групи об’єктів під впливом певних (зокрема природніх) сил. Стосовно будівель – то це означає, що або вся будівля, або окремі її елементи повертаються навколо своєї осі чи в довільному напрямку.

Цитуючи Крістофа Баудера, одного із найвідоміших представників цього напряму: «Кінетична архітектура є наступним кроком до створення нового оточення. Архітектура завжди була статичною, важкою і твердою. Архітектура майбутнього буде фізично адаптуватися до наших потреб і очікувань. Саме зміна є єдиним постійним процесом у нашому житті отже і нашому оточенню просто необхідна здатність змінюватись».

Можна сказати, що кінетичну архітектуру від звичної відрізняють три головні особливості. Перша пов’язана з формою будівлі, яка постійно змінюється, адаптуючись до сонця і вітру. Це дозволяє, наприклад, прокидатися під схід сонця в спальні, а ввечері в ній же спостерігати захід.

Друга – з динамічним методом будівництва. Як правило, такі будівлі зроблені зі збірних елементів, які виробляються на заводах і надходять на будівельний майданчик уже закінченими. Причому, всі основні елементи, що створюють рух, з сучасних металевих матеріалів: сталі, алюмінію, карбону і інших. Такі будівлі міцні і гнучкі.

Третя особливість криється в поєднанні сучасних технологій з охороною навколишнього середовища. Кінетичні будівлі здатні виробляти енергію для автономного живлення, завдяки енергії вітру.

Яскравим прикладом масштабного кінетичного проекту є хмарочос Девіда Фішера, ідею на який запатентовано ще в 2004 році. Це збірна конструкція з сталевих та алюмінієвих елементів, з бетонним стрижнем. Завдяки обертанню поверхів будівлі навколо своєї осі, турбіни, розташовані між поверхами, акумулюють вітер і перетворюють його енергію в електричну.

Ще з часів Середньовіччя були відомі рухливі архітектурні елементи : наприклад, через рів який оточує замок можна було перебратися лише за допомогою підйомного мосту. Однак розробки будівель зі складною інженерною кінетичної системою, перші розробки з’явилися тільки в XX столітті, коли розвиток техніки досяг відповідного рівня.

Саме у той час кінетична архітектура потрапила в центр уваги авангардистів, правда, поки лише в якості красивої теорії. Ключовою роботою, де розглядалися можливості використання нових технологій при будівництві, стала книга “Архітектурні фантазії: 101 композиція” радянського архітектора Якова Черніхова. Авангардних архітекторів, в першу чергу, приваблювала краса самої ідеї, а вже потім – самі технічні можливості кінетично-рухомих будинків.

Перші експерименти проектування будинків з рухомими елементами належать Володимиру Татліну – це Вежа III Інтернаціоналу зі скла, заліза і сталі, та Костянтину Мельникову – будівля газети “Ленінградська правда”. Обидва проекти замислювалися як будівлі з обертовими елементами, хоч жоден так і не втілився в життя згідно первозданного задуму.

Сучасні архітектори використовують кінетичні елементи з кількох причин. Чи не головною із них є можливість використання природної енергії в будівництві. Перетворення сонячного світла і повітряних потоків в рушійну силу архітектури в таких масштабах стало можливо тільки в останні 10 років, і це тісно пов’язано з розвитком будівельних технологій і дизайну.

Сьогодні кінетика застосовується не тільки у видовищній архітектурі: рухливі елементи зустрічаються в сходах і підлогах, пандусах, сонячних батареях і вітряних млинах які здатні змінювати кут нахилу.

Кінетична архітектура передбачає два типи будівель: з рухомим каркасом і рухомим фасадом. До останніх відносяться Університет Хеннінга Ларсена в Копенгагені і будівля Інституту арабського світу в Парижі, побудовані за проектом Жана Нувеля. Фасади обох будівель приходять в рух за допомогою природної енергії тепла і світла.

Незважаючи на те що сьогодні кінетичні проекти здебільшого залишаються на папері, майбутнє – за архітектурою, що перетворює енергію сонця, води або світла в справжнє видовище.

Кінетичні фасади призначені не лише для зменшення впливу жорсткого сонячного проміння, але й покликані стимулювати приплив свіжого повітря всередину будівлі. Цікавим зразком системи такого тип ує будівля Melbourne City Council House 2 в Мельбурні (Австралія), від компанії DesignInc.

На західній частині будівлі приміщення від сонця вдень захищають ламелі з переробленої деревини. Вночі ж вони залишаються відкритими, що дозволяє наповнити інтер’єр свіжим повітрям. Як і більшість таких проектів, кінетичний фасад є лише елементом значно складнішої системи, що включає в себе також збір дощової води, вітряні турбіни і підігрів води за допомогою сонячної енергії.

Однак, найчастіше кінетику використовують в окремих архітектурних елементах. Прикладів використання кінетики в архітектурі можна знайти безліч: тут і пандуси-трансформери для інвалідних колясок, і вікна та система повороту сонячних батарей і вітряків за характером зміни погодних умов, регульовані ухили підлоги та сходів і, звичайно ж, зовнішні елементи фасадів.

З урахуванням експансії проектів, подібних електрокарам і будинкам, які працюють на сонячній енергії є всі шанси, що зв’язок природи і архітектури стане головним трендом в будівництві в найближчі роки.

Більше про інші архітектурні стилі читайте тут.