Сьогодні в центрі нашої нової рубрики Сіднейська опера. Центр будь-якого оперного театру є сцена, а Сіднейський театр став центром всієї Австралії. Жоден справжній турист під час поїздки на Зелений континент не зможе встояти перед білим лебедем, який закликає всіх бажаючих відпочити на своїх крилах. Тож давайте згадаємо цікаву історію будівництва однієї з найкрасивіших споруд світу.

Конкурс

В конкурсі проектів нової споруди, в якій мала розміститися Сіднейська опера, оголошеному в 1954 році, взяли участь 233 спеціалісти з 32 країн. Коли 29-річний данський архітектор Йорн Утзон прислав на цей конкурс свій надзвичайно оригінальний та ризикований проект серед членів журі вибухнули тривалі суперечки. Найбільше скандинаву дісталося за довільне рішення розташування десяти склепінь, розташованих одне за одним, які сягали 60-метрової висоти. На думку опонентів, склепіння були позбавлені практичного змісту і не мали зв’язку між зовнішнім та внутрішнім простором. Але архітектор й не приховував, що в своїй роботі хоче вийти за межі банальності.

Спочатку журі забракувало проект данця. Але йому пощастило, один з суддів закохався в проект з першого погляду. Він почав гаряче відстоювати його та протягнув данця в фінальну стадію конкурсу. Є байка, що Йорну потім вкотре посміхнулася Фортуна. Голова журі, втомившись від мук щодо вибору переможця, випив пляшку віскі та навмання витягнув зі стосу проектів творіння Утзона зі словами: «Панове! Ось ваш оперний театр!». Так тріумфатором став нікому невідомий данець. Приємним бонусом до перемоги стали 5000 фунтів. Як і інші учасники конкурсу, Утзон ніколи не бачив місця, де згодом мала вирости Опера, яка прославить архітектора. За його словами, працюючи над ескізом він надихався вітрилами яхт в сіднейському порту. Є версії, що джерелом натхнення архітектора слугували чи-то головні убори монашок, чи-то броненосець, чи-то храми майя.

Труднощі проекту

Реалізувати технічну ідею Утзона виявилось напрочуд складно. Будівництво вартістю в 7 мільйонів доларів планувалося завершити за 4 роки. Але не так сталося, як гадалося. Насправді воно тривало більше 14 років і обійшлося аж в 102 мільйонів зелених. Будівництво також коштувало людям море сліз. Ідеолог проекту, відомий диригент Юджин Гуссенс, в зв’язку з порноскандалом, був змушений покинути Австралію в 1956 році. Він перестав концертувати та помер через 6 років. Згодом трагічна історія Гуссенса стала тлом для опери Дрю Кроуфорда «Юджин і Роя». Більшість коштів для будівництва лотерей вдалося зібрати з допомогою лотерей. До речі, про лотереї. Сім’ї, яка зірвала джекпот, він не приніс щастя. Довідавшись про переможців, злочинці викрали їхню дитину та вимагали кругленьку суму викупу. Але переговори не вдалися й невдовзі дитину знайшли мертвою.

Секрет здешевлення виробництва – робити все за одним й тим самим шаблоном. Не потрібно багато оригінальних складників різних форм та розмірів. Але це не про проект Утзона. Видавалося, що в усіх сіднейських рам для вітрил різний вигин і що знадобляться відливки різної форми. А це ще більше збільшить й без того астрономічні витрати. Кошторис проекту суттєво скоротив звичайний апельсин. Якось Утзон чистив цей фрукт і його осяяло. Хоча кожне вітрило має різну форму, але всіх їх можна зробити з одної кривої. Якщо теоретично Ви візьмете апельсин шириною в 150 метрів, то зможете збудувати вітрила Сіднейського театру з частинок його шкірки. Кожне вітрило – це частинка шкірки певного розміру. Оскільки це один і той самий апельсин, всі вітрила згинаються однаково. Тому кожне ребро може бути зроблене з однакових сегментів не сильно зігнутих для маленьких елементів й більш зігнутих для великих.

Конфлікт

Утзона постійно критикували за те, що він витрачає нереальні суми на те, щоб втратити в реальність свої божевільні фантазії. В 1966 році Утзон не витримав укусів критиків та залишив проект “Сіднейська опера”. Йорн покинув Австралію та більше ніколи не повертався. Є байка, що на шляху додому він викинув в океан чи спалив всі ескізи своєї мрії. Напередодні Сіднейської Олімпіади австралійці просили данця змінити гнів на милість та дещо підрихтувати Оперу. Але він не погодився розкурити люльку миру, попри те, що мешканці Зеленого континенту обіцяли виконати всі його забаганки.

Цікаво, що за 14 років будівництва загинув лише один будівельник з 10 000 робітників, що для настільки тривалого проекту, на якому майже ніхто не користувався страхівкою – справжня фантастика. Цікаво, що першими слухачами, для яких заспівали в Сіднейському театрі стали будівельники. В 1960 році Поль Робсон піднявся на риштовки та виконав свою композицію Ol’ Man River для працівників, які обідали.

Оригінальні рішення

Проект Утзона дозволив відмовитись від великих колон в конструкції зали. І це було надважливо, адже за колоною важко було б побачити в усій красі чималеньких Лучано Паваротті чи Монсеррат Кабальє. Головного болю додали інженерам вікна. Данець хотів, щоб відвідувачі опери могли насолоджуватися прекрасним виглядом на сіднейську гавань. Але існували три суттєві проблеми. Їх розмір, форма і проблема номер один – при використанні звичайного скла існував ризик вбити людей. Якщо б вікна 4-метрової висоти впали на відвідувачів театру, була б справжня катастрофа. Й тут на допомогу інженерам прийшов протигаз.

Той самий винахід, який не давав склу в протигазі розбиватися врятував проект данця, багатошарове скло – триплекс. Це відоме всім скло, але з однією суттєвою відмінністю. Тонка плівка полімеру прокладається між двома листами скляного бутерброду так і виходить триплекс. Як і багато різних винаходів цей також з’явився випадково. На початку XX століття французький вчений Едуард Бенедіктус зачепив скляну колбу й вона впала та не розбилася. Справа в тому, що цю колбу забули помити й там залишилася плівка липкого нітрату целюлози.

Чарівний лебідь

Попри всі негаразди, Сіднейська опера зрештою відкрила свої двері 20 жовтня 1973 року. Звичайно, що на урочистій церемонії не обійшлося без vip-гостей. Відкрила театр англійська королева Єлизавети ІІ. Чимало спеціалістів стверджують, що це найкрасивіша з споруд, які були збудовані після Другої світової війни. Інші ж з ними не погоджуються та говорять, що Сіднейська опера – найкрасивіша будівля всіх часів та народів. Найкраще неповторною красою творіння Утзона насолоджуватися з борту яхти, попиваючи вишукане вино. Опера нагадує лебедя, який вже розпустив крила та готовий от-от злетіти.

Сіднейська опера розташована неподалік від ще однієї візитівки Сіднея – моста Гарбор-Брідж, який часто називають вішалкою. Навіть в далекій Австралії дотримуються заповідей Станіславського. Тут театр також розпочинається з вішалки. «В основі проекту Сіднейського Опери лежить бажання перенести людей з щоденної рутини та перенести їх в світ фантазії, де мешкають музиканти і актори», – говорив Утзон. І в своєму найвідомішому проекті він дійсно зробив казку реальністю. Якщо будете в Австралії, обов’язково покатайтеся на найчарівнішому лебеді світу.

Більше цікавого чтива знайдете тут

Якщо Вам не дає спокійно спати питання: «До кого звернутися за розробкою цікавого та оригінального дизайну?», ми допоможемо Вам вирішити цю проблему.

Клієнт – наш головний партнер.