Геніальний план

Весна 1925 року. В одній з паризьких кав’ярень сидів чоловік, якого пересічний мешканець найромантичнішого міста світу сприймав за аристократа. Він курив сигару та від нудьги гортав газети. Раптово його очі спалахнули яскравим вогнем. Це багаття розпалила стаття, в якій розповідалося, що на Ейфелеву вежу виділяють щоразу менше коштів, і якщо так піде далі, то згодом її доведеться знести, оскільки з неї немає ніякого практичного зиску. А тому немає змісту виділяти настільки великі кошти на макіяж нікому непотрібної Залізної дами (прізвисько Ейфелевої вежі). В голові Віктора Люстіга, так звали чоловіка, миттєво народився геніальний план. Він був дуже талановитим чоловіком, але від його талантів часто боліла голова в поліцейських. Хоча його називали Графом, але в жилах Люстіга не текло жодної краплини голубої крові.

Люстіг: Народження легенди

Майбутній продавець Ейфелевої вежі народився в 1890 році в містечку Гостинне, в 100 кілометрах від Праги. Його батько був простим буржуа, щоправда, Люстіг розпустив чутким, наче той був мером. Віктор мав хороші задатки для навчання. Так, він вільно розмовляв п’ятьма мовами: чеською, англійською, французькою, німецькою, італійською. Проте йому невдовзі набридло навчання в Сорбонні й він почав займатися більш приємними та ризикованими справами. Віктор миттєво отримав свій перший з 45 псевдонімів, Граф. Йому було важко не довіряти. Завжди вишукано одягнений та з аристократичними манерами чоловік миттєво втирався в довіру до потенційних клієнтів. А своєю голлівудською посмішкою Віктор добивав тих, хто не купувався на його костюми та красиві слова.

Люстіг знайомився з своїми майбутніми жертвами в фешенебельних ресторанах, на скачках, на виставках і в театрах. Він фантастично грав в брідж, преферанс, захоплювався більярдом. Перші великі суми Люстіг заробив, працюючи в казино. Він начистив лампи таким чином, що міг бачити в них карти гравців. Потім, прийшовши туди вже як клієнт, він вигравав десятки тисяч франків. Постійним місцем праці Віктора були шикарні океанські лайнери, які курсували між Європою та Америкою. Він однією лівою перемагав багатих клієнтів, звільняючи їхні гаманці від зайвих коштів. Деяким роззявам Люстіг примудрявся продавати міфічні земельні угіддя в Америці.

Винахідливий Граф

Але найбільший куш Віктор зривав, збуваючи так званий «румунський ящик». Згідно з легендою, його придумав один румун, який емігрував наприкінці XIX століття у Францію. Цей грошовий ящик являв собою металічну коробку, оснащену різними важелями, регуляторами та циферблатами. Пройдисвіт повідомляв потенційній жертві, що винайшов апарат, який може копіювати банкноти й одразу демонстрував його неймовірні здібності. Достатньо заправити в машинку листи чистого паперу, нарізані за розміром грошових купюр. Потім потрібно запхати в щілину справжню банкноту як зразок для копіювання та повернути руків’я збоку машинки. Крекс, фекс, пекс. І можна витягувати з другої щілини новеньку купюру. Вона була абсолютно точною, за виключенням серії та номера. Машина їх змінює для того, щоб всі виготовлені фальшивки не мали один й той самий номер, адже при масовій появі сотень купюр з однаковими купюрами копи одразу б сіли на хвіст фальшивомонетникам.

«Винахідник» бідкався, що машинка має один суттєвий недолік. Вона працює занадто повільно і на видачу однієї купюри їй потрібно аж 6 годин. Проте покупця це ніколи не зупиняло й він благав продати йому супервинахід. Авантюрист спочатку відмовлявся розлучатися з румунським ящиком, стверджуючи, що хоче вдосконалити його, а не продавати машинку, яка працює занадто повільно. Але згодом Віктор вже не міг встояти перед впертими клієнтами і продавав їм свій винахід. Люстіг погоджувався продати своє чадо за суму від 4 до 50 тисяч доларів. Що при вартості румунського ящика в 15 зелених – було фантастичним капіталовкладенням.

Віктор – тонкий психолог

Люстіг продавав диво-винахід бізнесменам, банкірам, гангстерам і заробив на цій афері більше мільйона доларів. До речі, перші банкноти, які виповзали з ящика були справжніми – на той випадок, якщо клієнт виявиться не надто легковірним та захоче вдруге випробувати як працює чудо-машина.

Продаючи ящик, Люстіг практично не ризикував, адже він не – фальшивомонетник. Гроші, які вилазили з машинки були справжніми. Як хороший психолог, аферист розумів, що клієнти, швидше за все не звертатимуться в поліцію. Оскільки копи тоді теж мали б до них чимало питань, на кшталт: «А нащо ти купував машинку для виробництва грошей?» Але продаж ящиків не повністю задовольняв амбіції Віктора. Він хотів провернути аферу, після якої про нього заговорив би весь світ. Тому Люстіг одразу вхопився за ідею продати Ейфелеву вежу.

Люстіг-«чиновник»

Аферист вирішив видати себе за відповідального чиновника Міністерства пошт та телеграфів. Підробивши урядові бланки, він розіслав листи шістьом торгівцям металобрухтом з пропозицією взяти участь в конфіденційній зустрічі з заступником міністра в фешенебельному паризькому готелі «Крійон». Цей розкішний готель шахраї вибрали зовсім не випадково – в його шикарних номерах часто зустрічалися дипломати, які вели всілякі секретні перемовини. В призначений час торгашів (цікаво, що на пропозицію Віктора відгукнулися всі потенційні жертви) в холі «Крійону» зустрів секретар міністра Робер Артюр Турбійон (насправді секретарем виявився відомий американський шахрай Ден Коллінс, який працював приборкувачем левів в мандрівному цирку). Він провів vip-клієнтів в найрозкішніший номер готелю, котрий за останні гроші винайняв Люстіг.

Аферист одразу почав вішати локшину на вуха королям металобрухту. «Я хочу обговорити з Вами дуже важливе питання, а саме – продаж Ейфелевої вежі». Гості здивовано перезирнулися. Витримавши ефектну паузу, Віктор пояснив: «Утримання вежі обходиться занадто дорого, а тому уряд вирішив демонтувати її і продати на металобрухт. Як відомо, загальна вага металоконструкцій вежі – 7,3 тисячі тонн. Думаю, що для вас – це контракт всього життя. Його отримає той, чия пропозиція зможе мене по-справжньому зацікавити. Ви розумієте, що ця справа дуже делікатна, а тому сподіваюся, що Ви вмієте берегти таємниці. За 35 років існування вежі парижани звикли до неї і чутки про її знесення можуть спричинити масові заворушення. Тому я запросив Вас не в міністерство, а в цей готель. Ми таємно підготуємось до демонтажу, а коли роботи вже будуть в розпалі, протестувати вже буде занадто пізно», – сказав на завершення Люстіг.
На дорогих авто торгівці металобрухтом вирушили на огляд потенційної покупки. Люстіг з задоволенням відповідав на всі питання, жартував, вдало розпалюючи ентузіазм довірливих клієнтів. Після огляду Ейфелевої вежі, торгівці пообіцяли надіслати свої заявки в запечатаних конвертах заступнику міністра на його адресу в готелі «Крійон». Віктор вкотре нагадав їм про необхідність дотримання таємниці.

Жертва на гачку

Очевидно, що він не хотів влаштовувати конкурс і одразу намітив свою головну жертву – Андре Пуассона. Цей наївний провінціал думав, що грандіозна покупка Ейфелевої вежі зробить його всесвітньовідомим та допоможе увійти в замкнутий світ промислової еліти Парижа. Коли видавалося, що Андре вже на гачку в Люстіга, на шляху Графа до афери століття виникла несподівана перешкода. Дружина Пуассона виявилася не такою легковірною. Їй не давали спокійно спати питання: «Що це за чиновник?», «Чим спричинений такий поспіх?» «І чому над цією покупкою висить така завіса таємничості?»

Щоб позбутися набридливої мадам Люстіг зробив хід конем. Він повідомив Пуассону, що той дуже близький до перемоги і, між іншим, поскаржився йому на свою невисоку зарплатню, через яку він ледь зводить кінці з кінцями. А ось Андре контракт на Ейфелеву принесе мільйонні статки. Тоді сумніви підприємця та його дружини одразу розвіялись. Вони неодноразово мали справу з корумпованими чиновниками. Оскільки заступник міністра натякає їм на хабар, то він дійсно той, за кого себе видає, а не підступний шахрай. Тепер стало очевидно, чому настільки важливі переговори відбувалися в готелі. Чиновник розумів, що вимагати хабар в міністерстві – занадто великий ризик, який може не лише коштуватимете йому посади. Він міг на декілька років загриміти за ґрати.

Надурити ювеліра – раз плюнути

Андре дав Люстігу не лише аванс за Ейфелеву вежу в розмірі 500 000 франків, а й чималенький хабар. Завершивши операцію, Віктор разом зі своїм секретарем вирушив на залізничний вокзал. Коли Пуассон, зрозумів, що його кинули, аферисти вже розпивали шампанське в Відні. Знявши номер в одному з топ-готелів австрійської столиці, Люстіг протягом місяця передивлявся французькі газети, але повідомлення про шахрайство, на яке перетворилася угода століття так і не з’явилися. Пуассон, чудово розумів, що репутація дорожча і вирішив тримати язика за зубами. Адже ніхто б не захотів вести справи з бовдуром, який купив Ейфелеву вежу.

В Відні Віктор теж не гаяв часу надарма. Якось Люстіг навідався в лавку до модного ювеліра, якого, вдаючи з себе барона, попросив допомогти придбати йому достойний подарунок для дружини. Зупинившись на перлині грушовидної форми, Віктор придбав її, не торгуючись, і замовив ювеліру аналогічну для виготовлення сережок. За парний камінець барон обіцяв заплатити мінімум втричі більше. Після кількатижневих пошуків, ювелір зрештою знайшов потрібну перлину та віддав за неї вдвічі більше, ніж отримав за першу. Але ця покупка не принесла йому щастя. Барон, який до того регулярно навідувався до ювеліра, наче крізь землю провалився. Одного разу розчарований продавець крутив перлину в очах і раптово виявив, що це та сама перлина, яку він продав барону. Тоді він зрозумів, що хитрий шахрай пошив його в дурні.

Чергова жертва Віктора – сам Аль Капоне

Через кілька місяців після продажу Ейфелевої вежі, Люстіг вирішив ще раз провернути той самий трюк. На жаль, він забув, що не можна двічі увійти в одну і ту ж річку. Цього разу жертва Віктора виявилася не такою безголовою, як припускав аферист. Бізнесмен одразу звернувся в поліцію, тому Люстігу довелося накивати п’ятами в Америку. Там він затіяв ще одну ризиковану авантюру – він захотів обвести навколо пальця самого Аль Капоне. Віктор позичив в гангстера 50 000 доларів, пообіцявши через два місяці повернути йому 100 000. Аль Капоне погодився: «Гаразд. Але, якщо ти не дотримаєш слова, ти надовго не затримаєшся на цьому світі».

Люстіг навіть не думав повертати гангстеру 100 000. Він поклав гроші на депозитний рахунок в Чикаго, а сам вирушив в Нью-Йорк, сподіваючись вполювати там нові жертви. Через два місяці Люстіг повернувся в гангстерську столицю США, забрав гроші з банку разом з процентами і знову прийшов до Аль Капоне. Аферист розвів руками та, ледь не плачучи, промовив: «Прошу вибачення, містер Капоне, але мій план, на жаль, не спрацював. Я визнаю свій промах. Візьміть будь ласка ваші гроші назад». З цими словами він поклав на стіл 50 000 зелених. Капоне, який думав, що вже все бачив в своєму житті, вражений чесністю шахрая, відрахував йому 5 тисяч баксів. Люстіг, розіграв цю виставу саме заради цієї премії.

Граф опановує новий «фах» та стає фальшивомонетником

На початку 1930-х років Люстіг об’єднав зусилля з фальшивомонетником Вільямом Уоттсом. Вони почали масово випускати стодоларові банкноти. Вільям взяв на себе процес виробництва, а Віктор займався збутом купюр. За кілька років кримінальний дует виготовив кілька мільйонів доларів. Експерти згодом відзначили, що фальшивки практично нічим не відрізнялися від справжніх банкнот. Агенти ФБР натрапили на слід Люстіга лише в травні 1935. Граф знову опинився за ґратами. Це був його 48-й арешт. Однак Віктор не збирався надовго затримуватися у в’язниці. Зв’язавши 9 розірваних на смуги простирадл, Віктор спустився з вікна туалету. Люстіг виявився настільки впевненим в собі, що вчинив цю сміливу втечу посеред білого дня. Перехожі роззяви одразу звернули увагу на чоловіка, який спускався з верхнього поверху на шнурку. Щоб в них не виникало непотрібних підозр, Граф зупинявся на кожному поверсі та робив вигляд, наче миє вікна. Задумка спрацювала. Віктор знову опинився на волі.

Завіса

Щоправда, музика недовго грала на вулиці Люстіга. Вже через місяць його зловили в Піттсбурзі. В грудні 1935 року суд дав йому 20 років: 15 за фальшивомонетництво і 5 за втечу. Віктора посадили в сумнозвісний Алькатрас, звідки практично нереально було втекти. Не під силу це виявилось й геніальному аферисту. Люстіг помре 11 березня 1947 року від пневмонії. Його поховають в загальній могилі. Якось журналісти запитали Віктора: «Якби у Вас була можливість прожити ще одне життя, щоб Ви змінили?» Шахрай щиро відповів: «Нічого. Я ніколи не розумів тих людей, які називають себе порядними. Їхнє життя нудне та одноманітне. Хіба можна назвати їхнє існування справжнім життям!»

Більше цікавого чтива знайдете тут http://konst.com.ua/2019/05/06/sidneyska-opera-naycharivnishiy-lebid-svitu/

Якщо Вам не дає спокійно спати питання: «До кого звернутися за розробкою цікавого та оригінального дизайну?», ми допоможемо Вам вирішити цю проблему.

Архітектурна компанія Конструктив ТОВ Клієнт – наш головний партнер.