Як мер-архітектор змінив життя цілого міста.

Жайме Лернер – архітектор бразильського міста Куритиба і жива легенда для всіх, хто займається міським плануванням. За три роки він зробив в місті те, на що іншим мерам потрібно років 30. Куритибу називають «зеленою столицею» Бразилії та найзеленішим містом світу, де немає корків, сміття і бідності.

Щоправда, так було не завжди. На початку ХХ століття Куритиба вважалася бідним населеним пунктом, куди приходили зимувати пастухи з навколишніх пасовищ. Через індустріалізацію багатьом з них стало нічого робити в полі, і з 1940 по 1960-і роки населення збільшилося більше ніж у 2,5 рази – зі 140 до 320 тисяч людей. У 1970-у році Куритиба стала перенаселеним містом з багатьма стандартними бразильськими проблемами: корками, бідністю та вузькими вулицями-нетрями.

Жайме Лернер

Саме тоді в історії міста з’явилася фігура, яка кардинально змінила його майбутнє. Ключовим для Куритиби став Жайме Лернер, єврей, сім’я якого втекла з Польщі в Латинську Америку незадовго до початку Другої світової війни. В Бразилії він вивчився на архітектора, а згодом почав працювати в Інституті міського планування Куритиби, де протягом п’яти років розробляли генплан міста. Працювали суто для себе, адже міська влада реагувала на всілякі нововведення, як бик на мулету. Проте згодом Жайме отримав унікальну нагоду втілити в реальність свої численні проекти. Лернер очолив інститут міського планування, а в 1972 році черговий диктаторський режим Бразилії зробив його мером Куритиби.

Архітектор-мер

Дебютний проект Жайме був дуже радикальним. Архітектор вирішив зробити центральну вулицю Куритиби пішохідною – раніше вона являла собою жваву магістраль. Це дуже не сподобалось власникам довколишніх магазинів. Їх налякало, що потенційні покупці не матимуть змоги під’їжджати на машинах, і це відіб’ється на виручці. Вони збунтувалися проти Лернера та хотіли подати на нього до суду колективний позов.
Проте не лише підприємці, але й колеги Лернера були не в захваті від цієї ідеї: за їх оцінками, на реалізацію проекту будуть потрібні мінімум 4 місяці. Але Жайме не міг чекати. Він розумів, що діяти потрібно блискавично, поки в суді не встигли розглянути справу – в іншому випадку служителі Феміди стовідсотково не дадуть з’явитися на світ первістку мера.
Лернер поставив жорстку умову: вулиця має стати пішохідною за дві доби. Його назвали божевільним, на що він відповів: «Так, я ненормальний. Але іншого шансу в мене більше не буде».

Як наслідок, хоча команда і не впоралась з нереальним графіком Жайме, проте все ж зробила неможливе. Вулиця стала пішохідною за 72 години. «Ми стартували в п’ятницю вночі, а в ніч з понеділка на вівторок вже все було готово», – розповідав мер. За 72 години зникли світлофори, з’явилися пандуси, інше дорожнє покриття, заїзди для автомобілів та освітлення. Обурення незадоволених не вщухло навіть після того, як вулицю зробили пішохідною – численні власники офісів та магазинів продовжували заїжджати сюди на авто. І тут Лернер придумав чудовий хід конем.

Він не викликав поліцію чи евакуатори, а замість цього звернувся у вчительську асоціацію Куритиби та запропонував влаштувати в новій пішохідній зоні конкурс дитячих малюнків на асфальті. Цю ідею з задоволенням підтримали: сотні дітей вийшли на вулицю з крейдою, створивши таким чином природній бар’єр для авто.

Дитячий конкурс змусив підприємців подивитися на цю вулицю під іншим кутом. Вони зрозуміли, що пішохідна зона набагато вигідніша автомобільної, оскільки діти привели за собою натовп потенційних покупців – своїх батьків.

Боротьба зі сміттям

В Куритибі була ще одна глобальна проблема, яку Лернеру вдалося вирішити частково завдяки дітям – переробка відходів. Він розумів, що дорослих складніше змусити сортувати сміття, і звернувся до школярів, які набагато легше сприймають новинки. Жайме розгорнув велику освітню програму, протягом якої дітям розповідали про правильне сортування відходів. Діти, в свою чергу, навчали цьому батьків. Тепер в Куритибі сортують близько 70% сміття – такого показника немає в жодному іншому місті світу.

Звичайно, завдяки лише одним дітям неможливо очистити ціле місто. Тому Лернер почав робити те, що зараз би назвали краудсорсінгом: влада Куритиби почала купувати сміття в населення. Один поліетиленовий пакет з відходами обмінювали на товари першої необхідності чи квитки на громадський транспорт. Окрему програму зробили й для рибалок: вони почали отримувати бартер не лише за улов, а й за витягнуте з річки сміття. Кампанія користувалася особливою популярністю серед найбідніших мешканців Куритиби. Таким чином мерії вдалося одним пострілом вбити двох зайців – допомогти злиденним та очистити вулиці.

Мер-пастух

Архітектор любить повторювати, що креатив починається, коли ви забираєте нуль з бюджету. А потім додає: «Якщо ж ви заберете два нулі замість одного, то вийде взагалі ідеально». Якось Жайме задумався як зекономити на прибиранні парків. Куритиба – дуже зелене місто, де на кожну людину припадає близько 60 квадратів зелені (за цим показником місто є світовим лідером). Траву стригли газонокосарками, які потрібно заправляти бензином. Це, в свою чергу, тягнуло додаткові витрати та забруднення довкілля викидами вуглекислого газу.

І тут Лернер подумав про овець. Їх почали запускати в парки, і дуже швидко переконалися, що тварини краще стрижуть газони, аніж техніка. В мерії навіть придумали спеціальний термін: «муніципальні вівці». До речі, парки в Куритибі – ще одне свідчення того, що при Лернері нічого не робилося лише для краси. Вони виникли на місці низовин – там, де регулярно фіксувалися підтоплення. Рослини, трава й дерева створили природну дренажну систему. Так само, як і в випадку з вівцями, природа впоралася з міською проблемою не гірше дорогих технологій.

Три принципи Жайме Лернера

Зараз в Куритибі живе 2 мільйони людей, а ще 1,5 мільйона входять до складу агломерації. Попри те, що архітектор Лернер вже 20 років не є мером, місто продовжує процвітати. Ось головні переконання архітектора, завдяки яким це вдалося:

1. Місто – черепаха. Це фраза, яку Жайме використовував у своїй книзі з урбаністики для дітей. Панцир черепахи схожий на схему міста. Так само, як і панцир, місто не може існувати в розколотому вигляді («Уявіть, як засмутиться черепаха, якщо їй розколоти панцир, – пише Лернер в своїй книзі). Тому міське середовище необхідно сприймати комплексно: як місце роботи, навчання, відпочинку та пересування людей. Лише так міський простір можна буде використовувати максимально ефективно.

2. Автомобіль – це сигарета майбутнього. Кампанії по боротьбі з курінням дають свої плоди – щоразу більше число людей відмовляється від цієї шкідливої звички. Лернер переконаний, що невдовзі щось подібне трапиться й з автомобілями, які завдають шкоди атмосфері та здоров’ю людей. Саме вони виробляють близько 50% вуглекислого газу на Землі. Відмова від автомобілів стане ознакою хорошого тону.

3. «Робіть зараз, регулюйте потім». Жайме – прихильник швидких рішень. Життя міста схоже на функціонування великого складного організму, і навіть найбільш скрупульозне планування не здатне передбачити всі його проблеми. Тому планування має йти паралельно з діями, а не попереджати їх».

Більше цікавого чтива знайдете тут

А якщо Ви хочете зробити дизайн інтер’єру чи проект будинку у Львові чи в будь-якому куточку України, ми можемо Вам з цим допомогти.