Храм Гробу Господнього не може нікого залишити байдужим, яку релігію він би не сповідував. Один з паломників зазначив: «Це – єдине місце у Всесвіті, історія якого – історія землі і неба в їх взаємодії». Храм споруджений на місці, де завершився земний шлях Ісуса та відбувалися події, пов’язані з його розп’яттям, похованням й воскресінням. Природно, що перші християни вшановували ці місця і не дали їм стертися з людської пам’яті. Це вдалося зробити, попри те, що в 70-му році практично все населення Єрусалима вирізали до ноги. Тоді юдеї підняли повстання проти римлян і після 5-місячної облоги легіонери зрештою взяли оплот бунтівників. Після захоплення міста його спалили, пограбували та знищили Єрусалимський храм, головну святиню юдаїзму. Тоді практично всі міські споруди канули в Лету, серед того, що змогло пережити жахливу пожежу варто виділити Західну Стіну єрусалимського Храму (теперішня Стіна Плачу). В своїй ґрунтовній праці «Юдейська війна» історик Йосип Флавій пише, що під час облоги та подальшого пограбування міста загинув один мільйон і 100 тисяч євреїв. Тим, кому пощастило більше – продали в рабство. Хоча, на думку авторитетного історика, краще було померти, ніж працювати на римлян.

Римський Храм Гробу Господнього

Лише через 65 років на місці Єрусалима збудували нове римське місто Елія Капітоліна, а на місці печери Гробу римські язичники влаштували спорудили храм Венери. Першу християнську церкву в цьому місці наказала збудувати цариця Олена, мати імператора Костянтина. Крім власне Гробу Господнього, до складу комплексу увійшли правдоподібне місце Голгофи та місце, де віднайшли Животворний хрест. 13 вересня 335 року храм урочисто освятили в присутності імператора Костянтина. Після того як римська імперія впала під натиском варварів, святиня потрапила в чорну смугу. Її кілька разів руйнували дощенту, а коли відбудовували, то знаходилися чергові фанатики, яким він мозолив око і його знову перетворювали на попіл, з якого храм-фенікс вкотре відроджувався.

Благородні араби та Храм Гробу Господнього

В 638 році халіф Омар (деякі історики стверджують, що він зробив контрольний підпал Олександрійської бібліотеки зі словами: «Якщо в цих книгах розповідається те, що є в Корані, то вони непотрібні. Якщо ж в них розповідається щось інше, то вони шкідливі. Тому і в першому і в другому випадку їх потрібно спалити»), захопив Єрусалим, не проливши жодної краплини крові. Як це не дивно, але він дотримав слова, яке дав патріарху Софронію і з голів жителів міста не впало жодної волосини. Святині теж ніхто навіть пальцем не зачепив. Софроній, на знак подяки запросив в Храм Гробу Господнього старійшин-мусульман, яким показав Святу печеру та Голгофу. Там патріарх вручив ключі від Єрусалима халіфу Омару, а той передав їх на зберігання Убайду ібн аль-Саміту, першому арабському правителю Палестини, родоначальнику сім’ї Нусейбе.

Ключова посада

Відтоді чоловіки з цієї родини служать хранителями воріт в храмі Гробу Господнього. Як це не парадоксально, але двері головної християнської святині більше 1300 років відкривають та закривають мусульмани. Зараз функції ключника покладені на Ваджиха Нусейбе. Нижче наводимо коротеньке інтерв’ю з Ваджихом:

«Щодня на світанку я відкриваю храмові двері. Взимку – о 4 ранку, влітку – о п’ятій. А процедуру закриття зазвичай розпочинаю в 7 вечора взимку і в дев’ятій влітку. Цим моя робота не обмежується. Я часто сиджу на лавочці неподалік від храму. Інколи проводжу невеликі екскурсії по храму чи попереджаю туристів, які ловлять гав, щоб вони були обережнішими. Чоловіків, які хочуть зайти в святиню в головних уборах, прошу їх зняти. А якщо молоді жінки нескромно одягнені, прошу це виправити.

Скільки існує ключів – це конфіденційна інформація. Можу сказати лише, що є головний, виготовлений з заліза і вагою в півкілограма. Довжина ключа сягає 30 сантиметрів. Він, як і навісні замки був виготовлений на початку османського періоду, приблизно в 1524 році. Вдень ключ зберігається в храмі, в спеціальному місці. Вночі – в сім’ї Джудех (цей привілей подарував їй cултан Саладін ще в 1187 році). Коли я вранці приходжу відкривати двері, ключ мені вручає Адір Джудех. Ввечері, закривши двері, я повертаю йому ключ. На випадок форс-мажору (наприклад, нічного візиту високих гостей) в нас є прислужник, який ночує неподалік від храму. Його попереджають про цей візит, приносять ключ і він, в якості виключення, відкриває ворота церкви.

Пасха – день важкий

Найбільше роботи в мене, звичайно ж, на Пасху. Коли приходять тисячі віруючих, я допомагаю поліцейським скеровувати людські потоки так, щоб не утворювалися корки. Вранці в день, який православні називають Великою суботою, проводиться процедура перевірки Кувуклії (каплиці всередині храму, яка стоїть безпосередньо над Гробом Господнім) на відсутність сторонніх джерел вогню. Адже саме там відбувається сходження Благодатного вогню. Після цього греки закривають вхід в Святу печеру, і я запечатую двері великою восковою печаткою. На неї ставлять свої відбитки представники мерії Єрусалиму, турецької варти, ізраїльської поліції.

Через півгодини після того як Кувуклію запечатали, арабська православна молодь з криком і барабанним боєм входить в храм та починає співати й танцювати, молячись про послання Благодатного вогню. Яка моя зарплатня? Щоранку я отримую від представника Вірменської церкви 25 шекелів, стільки ж мені передає служник католик-францисканець. Грецька православна церква, яка має найбільшу частку в храмі Гробу Господнього, платить мені 500 шекелів. Таким чином за місяць накапує близько 16-17 тисяч шекелів (орієнтовно 4200 євро)».

Між півмісяцем та хрестом

Але повернемось до історії. Храм Гробу Господнього майже 300 років насолоджувався недоторканністю, яку подарували йому мусульмани. Проте немає нічого вічного. В 1009 році халіф Аль-Хакім бі-Амруллах, якому справжні мусульмани давно вішали локшину на вуха, начебто практично всі злочини в місті скоюють християни, які віддячили чорною невдячністю на благородність завойовників. Халіф дав добро на масову різню невірних, яка супроводжувалася знищенням святинь. На жаль, під час цієї Єрусалимської ночі деякі первісні елементи храму були назавжди втрачені. Ця звістка миттєво досягла Європи та стала однією з рушійних факторів проповідей, які закликали християн визволити святиню з брудних мусульманських лап.

15 липня 1099 року під час Першого Хрестового походу герцог Готфрід Бульонський захопив Єрусалим. Ви, мабуть, здогадалися, що трапилось після цього. Саме так. По вулицях міста потекла кров мусульман, а тисячі місцевих незайманок втратили того дня не лише цноту, а й життя. Хрестоносці з розмахом відбудували храм, який перевершив всіх своїх попередників. Освячення нової святині приурочили до знаменної події – 50-ї річниці взяття Єрусалима. Однак свято недовго було на вулиці хрестоносців. Вже в 1187 році, один з найвидатніших полководців в історії, султан Саладін захопив Єрусалим. Після цього він зробив благородний вчинок, на який навіть вороги не змогли закрити очі – Саладін дозволив паломникам вільно відвідувати Єрусалим та Храм Гробу Господнього.

Як «Архітектори»-монахи ледь не знищили Храм Гробу Господнього

В 1808 році жахлива пожежа вкотре перетворила храм на попіл. Коли священики звернулися до європейських країн з метою відродити святиню з руїн, ті вдали вигляд, що не почули. Тоді в Старому Світі тривали наполеонівські війни й нікого не турбувало те, що відбувалося десь за тридев’ять земель. Як відомо, за принципом «моя хата з краю» живуть не лише українці. Цим миттєво скористалися грецькі монахи, отримавши добро від турецької влади, вони стали єдиними господарями храму. Як кажуть «Змусь дурня Богу молитися, він і лоб розіб’є». Краще б монахи займалися своїми справами, а не пхали носа до того, в чому не мали зеленого поняття. Під час відновлювальних робіт вони знищили багато цінних пам’яток, таких як надгробок Готфріда Бульонського та Єрусалимських королів епохи хрестоносців.

«Архітектори»-монахи так набудували, що через кілька років в новенькому храмі обвалився купол. В 1860-х святиня нарешті отримала новий купол, з металоконструкцій. Своєю формою він нагадує перший купол, споруджений ще за часів Костянтина Великого. В середині XX cтоліття планувалася кардинальна перебудова храму, однак 1 вересня 1939 року вермахт увійшов в Польщу, і в європейських держав з’явилися більш нагальні справи. Лише навесні 2016 року почалася ґрунтовна реставрація Кувуклії, яка завершилася через рік. Вона обійшлася в мільйон доларів. Кошти на реставрацію вдалося зібрати завдяки пожертвам.

Гробниця Ісуса

Восени 2016 року археологи зняли мармурову плиту з погребального Ложа Христа, яка була встановлена ще в 1555 році. За словами Фредріка Гіберта з Національного географічного товариства, вченим вдалося побачити оригінальну поверхню каменю, на якому за легендою лежало тіло Ісуса. «Можна з впевненістю заявити, що частини Гробниці Христа залишились неушкодженими, попри те, що минуло так багато часу. Ми не можемо зі 100-відсотковою впевненістю заявити, що її місцезнаходження не змінилося, але процентів 80 я можу дати. Мене тішить, що нарешті можна дати відповідь на питання, яке не давало спокійно спати десяткам вчених та істориків». Головний археолог Єрусалима Дан Бахат зазначив: «Хоча я не абсолютно впевнений, що саме це – істинне місце поховання Христа, але це однозначно мій фаворит на цей високий статус, оскільки немає жодного іншого об’єкту, котрий має більше підстав, щоб вважатися могилою Ісуса».

Голгофа Гордона

Проте з гробницею Христа не все так просто. В 1867 році на північ від стін старого міста в Єрусалимі, неподалік від Дамаських воріт, археологи знайшли давнє єврейське печерне поховання. Через 15 років британський генерал Чарльз Джордж Гордон виявив там скелястий виступ, неподалік від якого розташовувалась могила, яка за формою сильно нагадує череп. Він вирішив, що ця скеля і є істинною Голгофою (від арамейського слова «gulgalta», буквально – «череп». За легендою своєю назвою вона завдячує тому, що колись тут складали черепи страчених злочинців. Також існує версія, що на місці Голгофи поховали Адама).

Відтоді це місце називають Голгофою Гордона, а поховання – Садовою могилою (на ділянці також виявили виноградний прес і підземний резервуар). Після відкриття печери до неї миттєво потягнулися паломники-англіканці та інші протестанти: вони почали вважати її справжньою гробницею Христа, а ту, яка знаходилась в храмі Гробу Господнього назвали фальшивкою. Щоправда, археологи не погоджуються з версією Гордона та стверджують, що Садову могилу можна віднести ще до періоду Першого Храму (VIII століття до н. е.), тобто вона з’явилася задовго до часу, коли розіп’яли Ісуса.

Status Quo

Храм Гробу Господнього поділений між шістьма конфесіями християнської церкви. Кожній з них виділені свої приділи та години для молитв. Цей поділ під назвою Status Quo закріпив указами султан Османської імперії Абдул Меджид в 1852-1853 роках. Регламентацію довелося зробити через постійні конфлікти між різними церквами з приводу прав та повноважень. Збереження статус-кво – запорука миру та паритету між християнами. Наскільки суворо він дотримується свідчить кумедний факт. Вже мінімум 185 років ніхто не чіпає дерев’яну драбину, яка стоїть на другому поверсі зі сторони фасаду споруди. Вона приставлена до вікна, яке належить вірменській єпархії, але при цьому спирається на карниз грецької парафії. Ніхто не знає, якого віросповідання була людина, яка залишила драбину на карнизі, і коли саме це трапилося. Але на гравюрі 1834 року вона вже стоїть на своєму звичному місці.

Легенда про «Тайну вечерю»

На завершення розповімо вам казочку чи реальну історію, присвячену одному з найвідоміших творів мистецтва. При створенні знаменитої фрески Леонардо найважче виявилось зобразити Ісуса та Юду. Художник намагався зробити їх втіленням абсолютного добра та зла. Саме тому він довший час не міг знайти ідеальних натурників. Якось Леонардо побачив в церковному хорі юного співака – настільки одухотвореного та чистого, що в митця не залишилось сумнівів, нарешті він знайшов Ісуса, якого так довго шукав. Написавши Христа, художник почав шукати Юду. Але Фортуна посміхнулася йому лише через 3 роки.

В рові лежав якийсь безхатченко, від якого за кілометр відгонило перегаром та сечею. Художник пообіцяв потенційному натурнику 100 грам та запросив в майстерню. Учні були не в захваті від перспективи нести ці дрова. Але слово вчителя – закон. Пиячок з горем пополам впорався з роллю натурника. І коли образ Юди вже був завершений, він трохи очуняв та зізнався, що вже бачив фреску раніше. Леонардо сприйняв цю інформацію за маячню п’яниці. Однак відповідь натурника шокувала художника: «Три роки тому, коли я співав в церковному хорі, до мене підійшов художник з пропозицією написати з мене Ісуса».

Більше цікавого чтива знайдете тут

Якщо Вам не дає спокійно спати питання: «До кого звернутися за розробкою цікавого та оригінального дизайну?», ми допоможемо Вам вирішити цю проблему.

Клієнт – наш головний партнер.