STTTTTTAAAAAAAAARRRRRTTTTT

Сучасне проектування – стилі та напрями: Метаболізм

Метаболізм – (франц. Metabolisme від грец. Metabole – зміна) – течія в архітектурі середини XX в. , яка прийшла на зміну функціоналізму інтернаціонального стилю 1930-1940-х рр.

Особливостями архітектурної мови метаболістів стали незавершеність, “недомовленість”, відносна “деструктивність” і відкритість структури будівель для “діалогу” з мінливим архітектурним, культурним і технологічним контекстом міського середовища. Метаболізм широко використовує прийом акцентування уваги на порожнечі, з метою створення ефекту “матеріалізації уваги”, візуальне закріплення незабудованих і неосвоєних просторів за допомогою символічних просторових структур. При цьому створюється деякий проміжний простір (інакше – мезопростір), який згідно теорії метаболізму являє собою бракуючу ланку між архітектурою (як вкрай впорядкованим місцем існування) і навколишнім хаосом мінливого міського середовища або “вакуумом” природного ландшафту. У структурі як окремих будівель, так і їх комплексів і навіть цілих міст, розроблених під впливом ідей метаболізму, завжди чітко простежується тимчасова і постійна складові. Ще одна ознака такої архітектури – її модульність, чарунчастість, найнаочніше ілюстровані на прикладі вежі “Накагін” (Nakagin Capsule Tower).

Метаболізм загалом та архітектори-метаболісти зокрема, прагнули до розвитку принципів конструктивізму згідно з концепцією «змінюваного простору».

Оптимальна конструктивна основа споруд поєднувалася з комбінаторикою – варіаційними «осередками», завдяки чому архітектурні композиції набували все більш різноманітних видів (Необруталізм; новий експресіонізм; органічна архітектура; футурологічне проектування).

Метаболісти сприймали місто як живий організм з усіма властивими організму процесами – звідси і екзотична назва руху. Вони ділили місто на постійні і тимчасові елементи – кістки, кровоносні судини і живі клітини, які змінюються з плином часу. Кращим твором метаболізму визнана, вже згадувана нами, “Nakagin Capsule Tower” Кісьо Курокави, включена в список всесвітньої архітектурної спадщини DOCOMOMO International.

Більше про інші архітектурні стилі можна прочитати тут обо тут.

EEEEEEENNNNNNNNDDDDDDDDSTTTTTTAAAAAAAAARRRRRTTTTT

Сучасне проектування – стилі та напрями: Органічна архітектура

Як архітектурний стиль, органічна архітектура зародилася у США у 1890-і роки на базі принципів та тверджень сформульованих Луїсом Саллівеном, що опирався на постулати біології і еволюційної теорії та максимально повно втілилася в роботах його адепта Френка Ллойда Райта у 30-і та 50-і роки 20 століття.

Органічна архітектура стала новітнім підходом в проектуванні, базованим на трьох основних чинниках : людині, функціональному призначенні споруди та природньому оточенні.

Своїм головним завданням органічна архітектура, на противагу тій самій архітектурі функціоналізму, ставить творення будинків природньо вписаних в оточуючий простір та будівель, що максимально використовують особливості натуральних матеріалів.

Райт запропонував концепцію основною ідеєю якої стало не підкреслене виділення окремих частин архітектурного простору як в архітектурі класицизму, а, навпаки його безперервність. Вбудована в оточення будівля, її зовнішність, що немов витікає з внутрішнього сенсу та наповнення, у комплексі з відмовою від формалістичних правил — ось ті характерні признаки, що відображають, властиву саме Райту архітектурну мову. Вперше ці ідеї було реалізовано ним у серії «будинків прерій» (як приклад, дім Робі в Чікаго).

Бачення Райта щодо творення масивних споруд громадського призначення також вирізнялося оригінальністю. У 1904 р. він вперше використав в плануванні об’ємну структуру атріумного типу для проектування п’ятиповерхової офісної будівлі компанії Ларкін в місті Буффало, таким чином, кардинально відкинувши традиційне на той час коридорне планування.

Музей Гуггенхайма в Нью-Йорку є чи не найяскравішим прикладом громадської будівлі запроектованої Райтом. У цьому проекті Райт знову знівелював один з споконвічних стереотипів. На цей раз «під ніж» потрапила анфілада як основний, ( і чи не єдиний на той час), спосіб планування музейної структури. Експозиція в цьому музеї розміщена на довгому пандусі, що спіраллю звивається навколо центрального атріуму, освітленого природнім світлом, для чого слугує прозорий скляний купол.

У середині 30-х років 20 століття пропагуючи, на противагу крайнощам функціоналістичного напрямку, ідею задоволення персональних і психологічних потреб кожної людини органічна архітектура швидко завойовує прихильників не лише у США а й в Європі.

Тут основним і чи не найяскравішим її представником стає митець фінського походження Алвар Аалто.

В його проектах неймовірним чином поєдналися строгість рис і просторових композицій з витонченою артистичністю образів та конструкцій, вплетених в нюанси місцевих ландшафтів. Свобода внутрішнього простору розгорнутого, переважно, горизонтально; нетрадиційні поєднання сучасних матеріалів як от залізобетону чи скла з органічними та більш звичними деревом, каменем чи цеглою – ось основні ознаки за якими безперешкодно можна впізнати творіння Аалто. Цікаво, що його стиль називають також стриманим європейським відповідником творчості Райта в той же час не ставлячи під сумнів власне органічність стилю.

Різке зростання зацікавленості органічною архітектурою на початку ХХІ ст. можна ідентифікувати зі виникненням нової естетичної парадигми, яка, на противагу тому самому Райту, таки визнає значимість, а, зрештою, і можливість, співставлень архітектурних і форм живої природи.

Як гілку органічної архітектури виділяють регіоналізм. Побудований на тих самих засадах відторгнення надмірної аскетичності, він пропагує не сліпе та бездумне розтиражовування архітектурних форм та конструкцій, а творчий перегляд їх згідно місцевих чи регіональних умов – ландшафтів, природнього середовища, історичних передумов. У наш час регіоналізм вдало експлуатує традиції локальних культур водночас оперуючи всесвітньовідомими досягненнями з царини теоретичної та практичної архітектури.

Більше про інші архітектурні стилі читайте тут.

EEEEEEENNNNNNNNDDDDDDDDSTTTTTTAAAAAAAAARRRRRTTTTT

Сучасне проектування – стилі та напрями: Деконструктивізм

Деконструктивізм – спрямування сучасної архітектури, утворене як самостійний напрямок в кінці 80-х років в Америці та Європі а потім проникло в сучасне проектування по цілому світу.

Формально кажучи, деконструктивізм – це напрям будівництва заснований на застосуванні в практиці ідей філософа-француза Жака Дерріда.  Саме його розмірковування про здатність до існування “конфліктної” архітектури, яка заперечує і скасовує саму себе, стали основою теорії деконструктивізму. Надалі ці ідеї розвинув Рем Колхас у своїй періодиці. Особливо гучно деконструктивізм заявив про себе у будівлях пожежної частини «Вітра» Захи Хадід (1993) і музею Гугенгайма в Більбао Френка Гері (1997). Саме ці будівлі і прийнято вважати основними маніфестами цього напрямку архітектури.

Загалом, сучасне проектування розглядає поняття деконструктивізму як таке, що суперечить упорядкованій раціональності модернізму та постмодернізму.

Цей напрям часто характеризується як один з найбільш візуально вражаючих і заплутаних видів мистецтва, що були розробленими коли-небудь. Деконструктивісти зосереджують основну увагу на свободі форм, а не на функціональних потребах. Вони прагнуть здивувати глядача, залишити в їхній уяві образ, який запам’ятається на довгий час, а інтер’єр в більшості випадків є ще дивнішим, ніж зовнішнє оформлення.

Сучасне проектування в стилі деконструктивізму – це чисте відображення віртуального світу з його нетрадиційними матеріалами, контрастними кольорами, взаємопроникними обсягами та нескінченними просторами.

Сучасне проектування розглядає єдиним обмеженням у свободі архітектури даного стилю суперечність загальноприйнятим законам і правилам гармонійності середовища. Віртуалізовані та чудернацькі інтер’єри своїм завданням, перш за все,  поставили намагання позбутись стереотипів. Звільнити  інтер’єри, меблі та й архітектуру загалом від нав’язливої монотонності й необхідності використання стандартизованих і повторюваних елементів. Для інтер’єрів і будівель в стилі деконструктивізму основними характерними ознаками є внутрішня напруженність форм, різкі та контрастні кольори. Саме ці елементи творять спокійне та зручне середовище радше на підсвідомому рівні аніж на рівні усвідомленного сприйняття. Найвідомішими представниками цього напряму в царині архітектури вважаються Френк Джері, Заха Хадід, Рем Кіолхаіс, Пітер Айзенман, Бернард Тмулле, Даніель Лібескінд, архітектурне бюро “Куп Хіммельблау”.

Деконструктивізм – це таке собі питання зодчих до самих себе.

Така собі задача звільнити сучасне проектування від влади популярної естетики,  антропоцентризму та корисності. І взагалі –  чи можливо створити будинок, відрікшись від майже усіх фундаментальних базисів як от: рівноваги, слідування вертикалям та горизонтальним напрямам, – тобто, таким чином, децентралізувати будову? Архітектура для деконструктивістів – це їх мова. Це «кам’яний текст», що передає ідею. І саме архітектор тут стає оповідачем, який відображає свої захоплення не словесно, а в матеріалі та формі дивовижних будівель…

Прочитати більше про сучасне проектування можна тут

EEEEEEENNNNNNNNDDDDDDDD
x


Готові працювати з нами?

Напишіть нам