Сучасне проектування – стилі та напрями: Органічна архітектура

Як архітектурний стиль, органічна архітектура зародилася у США у 1890-і роки на базі принципів та тверджень сформульованих Луїсом Саллівеном, що опирався на постулати біології і еволюційної теорії та максимально повно втілилася в роботах його адепта Френка Ллойда Райта у 30-і та 50-і роки 20 століття.

Органічна архітектура стала новітнім підходом в проектуванні, базованим на трьох основних чинниках : людині, функціональному призначенні споруди та природньому оточенні.

Своїм головним завданням органічна архітектура, на противагу тій самій архітектурі функціоналізму, ставить творення будинків природньо вписаних в оточуючий простір та будівель, що максимально використовують особливості натуральних матеріалів.

Райт запропонував концепцію основною ідеєю якої стало не підкреслене виділення окремих частин архітектурного простору як в архітектурі класицизму, а, навпаки його безперервність. Вбудована в оточення будівля, її зовнішність, що немов витікає з внутрішнього сенсу та наповнення, у комплексі з відмовою від формалістичних правил — ось ті характерні признаки, що відображають, властиву саме Райту архітектурну мову. Вперше ці ідеї було реалізовано ним у серії «будинків прерій» (як приклад, дім Робі в Чікаго).

Бачення Райта щодо творення масивних споруд громадського призначення також вирізнялося оригінальністю. У 1904 р. він вперше використав в плануванні об’ємну структуру атріумного типу для проектування п’ятиповерхової офісної будівлі компанії Ларкін в місті Буффало, таким чином, кардинально відкинувши традиційне на той час коридорне планування.

Музей Гуггенхайма в Нью-Йорку є чи не найяскравішим прикладом громадської будівлі запроектованої Райтом. У цьому проекті Райт знову знівелював один з споконвічних стереотипів. На цей раз «під ніж» потрапила анфілада як основний, ( і чи не єдиний на той час), спосіб планування музейної структури. Експозиція в цьому музеї розміщена на довгому пандусі, що спіраллю звивається навколо центрального атріуму, освітленого природнім світлом, для чого слугує прозорий скляний купол.

У середині 30-х років 20 століття пропагуючи, на противагу крайнощам функціоналістичного напрямку, ідею задоволення персональних і психологічних потреб кожної людини органічна архітектура швидко завойовує прихильників не лише у США а й в Європі.

Тут основним і чи не найяскравішим її представником стає митець фінського походження Алвар Аалто.

В його проектах неймовірним чином поєдналися строгість рис і просторових композицій з витонченою артистичністю образів та конструкцій, вплетених в нюанси місцевих ландшафтів. Свобода внутрішнього простору розгорнутого, переважно, горизонтально; нетрадиційні поєднання сучасних матеріалів як от залізобетону чи скла з органічними та більш звичними деревом, каменем чи цеглою – ось основні ознаки за якими безперешкодно можна впізнати творіння Аалто. Цікаво, що його стиль називають також стриманим європейським відповідником творчості Райта в той же час не ставлячи під сумнів власне органічність стилю.

Різке зростання зацікавленості органічною архітектурою на початку ХХІ ст. можна ідентифікувати зі виникненням нової естетичної парадигми, яка, на противагу тому самому Райту, таки визнає значимість, а, зрештою, і можливість, співставлень архітектурних і форм живої природи.

Як гілку органічної архітектури виділяють регіоналізм. Побудований на тих самих засадах відторгнення надмірної аскетичності, він пропагує не сліпе та бездумне розтиражовування архітектурних форм та конструкцій, а творчий перегляд їх згідно місцевих чи регіональних умов – ландшафтів, природнього середовища, історичних передумов. У наш час регіоналізм вдало експлуатує традиції локальних культур водночас оперуючи всесвітньовідомими досягненнями з царини теоретичної та практичної архітектури.

Більше про інші архітектурні стилі читайте тут.